|
Це
було уже давно. Я навіть не впізнала по телефону голос однокурсника Андрія. А
здається ще вчора диктувала йому по телефону твори та вчила, як знайомитися з
дівчатами.
Сьогодні
я згадую. І то тихо, то стрімко ллється спогад. «…Неначе зірки дальнє
мерехтіння до себе м’яко, лагідно зове… Народжується щось таке жадане…»
Наше
перше свято першокурсників-ліцеїстів День вчителя. Хотілось щось придумати
незвичайне, цікаве, щоб запам’яталось нашим новим вчителям і одночасно підняло
наш імідж в очах старшокурсників-ліцеїстів. І ось на сцені будинку культури
НГВУ «Нафтовик» у червоних шароварах під козацький марш крокують «козаки» 1-Б
куреня, щиро вітаючи вчительське товариство та вручаючи курінному отаману
Дмитрику Івану Васильовичу різку-бук із щирим признанням:
«Хочем цей предмет Вам дати у придачу,
Бо добре знаєм нашу козацьку вдачу.
Вміє він розуму навчати, ума прибавляти
Та погану вдачу до добра схиляти!»
А
далі – закрутилось, завертілось: модулі, формули, КВК, походи, твори,
олімпіади… Списування і переписування, розуміння і запам’ятовування, обтісування
та шліфування каменів і скель науки. Пам’ятаю, коли ставало жарко біля дошки
навіть при виключених батареях, якщо не повторив синтаксис на уроці Осташук
Ольги Іванівни, а холодно – при одній думці, що буде жарко вдома після
результатів «директорської контрольної». Недаремно «сімейка Дмитруків» з 3-Б на
КВК символом життя у ліцеї назвала «мед і перець».
З
плином часу складники цього інтегрального поняття змінюються в нашій
свідомості, тому що в глибині кожної людини тріпотить туга за досконалістю.
Кожним кроком, прожитим днем, роком - ми свідомо чи несвідомо прагнемо до неї. Однією
з сходинок цього прагнення, основою, фундаментом для всіх нас випускників став
ліцей. Тут ми вчились пізнання, розуміння, аналізу, тут зустрічали перше
кохання і розчарування, тут пробували розправляти крила і починали літати.
Деколи невміло, безглуздо, з помилками. Та завжди поряд були наші наставники –
вчителі. І їхня «хай невдачі не вибивають тебе з колії життя; вір, якщо дуже
хотіти, то обов’язково збудеться» (Клебан Н.І.) додавали сил, наповнювали
життєдайною енергією та вірою, що «обов’язково перемога буде в усіх олімпіадах
– і наукових, і сердечних» (Возна Л.І.).
Іване
Васильовичу, шановний, дорогий класний мій керівнику. У мене сьогодні теж «не
вистачає синонімів, щоб виразити ті почуття і побажання, які б відобразили стан
моєї душі» (Дмитрук І.В.). Ваша довіра і віра, Ваша любов і повага, Ваші
педагогічні методи і прийоми, уміння підтримати і надихнути – були моєю зброєю
і опорою, відвагою і захистом, вмінням компілювати життєві алгоритми і
програми. Ви, тільки, пробачте нам за те, що всім класом «ввалились» до Вас
додому на коляду 2000 року. І, як голодна саранча, з морозу – «зжерли» весь
запас продуктів на різдвяні свята. (Зате який це був похід з Надвірної до
Фитькова пішки!!!)
В
нашому житті не буває випадковостей, і я дякую Богові за те, що на моїй
життєвій смузі були Ви, ліцей, однокурсники-ліцеїсти. І тепер хочеться від імені
всіх, хто пройшов ліцейську школу, віддати шану будівничим – тим людям, без
яких не було б нашого сходження. Ви дали нам знання, «закарбувавши свою
мудрість у серцях своїх учнів» за словами Ентоні де Мелло.
Я
щиро вдячна всьому педагогічному колективу ліцею, вдячна тим вчителям, які
пішли, і тим, які продовжують віддавати свої серця дітям у цьому навчальному
закладі.
Хай
добро, злагода і любов, тепло і достаток будуть супутниками кожного Вашого дня,
а прийдешні роки будуть щедрими для Вас на допитливих, розумних та вдячних
учнів. Нехай Ваші серця будуть переповнені, як ріки під час весняного розливу,
мудрістю, вмінням, терпінням, добротою та прагненням творити ОСОБИСТОСТІ.
Біля церкви в затінку захований,
Двадцять літ тому назад заснований,
Він стоїть, неначе подарований
Для пізнань і мудрості Творця.
О, мій ліцею, юності колиско,
Джерело науки і знання!
Хай з роками завжди розквітає
Вічна твоя молодість й краса!
Надія Даляк (Аксьонова),
випускниця 2000 року,
старший викладач кафедри українознавства
Івано-Франківського медичного університету
|
